Тарас Шевченко і Бог

Ще змалечку переживав

За ту нещасну людську долю,

За всі страждання, сльози, біль.

І мріяв про народну волю,

Щоб на столі був хліб і сіль.

Прожив стражденне він життя,

Знав голод і знущання, муки,

Мріяв про світле майбуття,

І Бог спасає від розпуки.

Господь талант йому дає:

І малювання, й віршування,

Бог любить його і дбає

Про всенароднеє пізнання.

Тяжким було його життя -

Муштри, арешти поневіряння.

Багато років заслання

Не зламали його бажання

Писати для свого народу,

За долю їхню піклуватись,

Та для українського роду

І душу, і серце віддати.

За бідних людей хвилювався,

Щоб вони в щасті могли жити,

Із усіх сил він намагався

Народу і Богу служити.

Тарас дуже Бога любив,

Хоч ми раніш цього й не знали,

Свою любов Богу відкрив,

Та деякі його вважали

Безбожником і атеїстом,

Що Бога й церкву не любив,

Ворогом божим, комуністом,

Що Господа в серці убив.

Шевченко ж Біблію читав,

Вникав у кожне Слово Боже,

Багато віршів написав,

Ніхто критикувать не зможе.

В його душі жила любов,

Бо говорив він «Боже милий,

Подай сердечний рай, любов,

Мені ж, о Господи, подай

Любити правду на землі,

І друга щирого пошли,

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли…,

…І більш нічого не давай».

Написав він поему «Марія»

Про матір Ісуса Христа,

«Подражаніє Єзекіїлю»,

«Ісая 35–та глава».

«Саул» і «Давидові псалми»,

Також поему «Неофіти»,

«Во Іудеї, во дні они»

І інші – ніде правди діти.

Він майже в кожному вірші

Звертається до Бога,

Він просить, молить, навіть в сні,

Прийшла щоб допомога.

Він вірив, що Бог захистить

Народ свій від зла і недолі,

І будуть в Україні жить

У радості, щасті і волі.

Тепер ми вже все здобули,

Достатньо і волі, свободи,

Та ще не всі ми набули

Господньої віри й любові.

Давайте, милі українці.

По–Божому у світі жити,

Чи росіяні ви, чи німці,

Всім мирно, в радості дружити.

Леся Семенюта, Недригайлівський район, Сумська обл.